Главная » 2015 » Апрель » 16 » Запрет пропаганды коммунизма и нацизма: грозит ли суд за портрет Че Гевары?
17:59
Запрет пропаганды коммунизма и нацизма: грозит ли суд за портрет Че Гевары?

Критики "декоммунизации" жалуются, что важные законы приняли волюнтаристскими методами.

Тиждень тому Верховна Рада заборонила використання радянської символіки на території України, справедливо прирівнявши її до нацистської. Заразом ухвалені також інші закони, котрі разом склали так званий "декомунізаційний пакет" Але давно затребуване визнання вояків УПА та інших військових та підпільних українських організацій ХХ століття такими, що боролися за незалежність України, а отже — учасниками бойових дій із усіма відповідними пошанами, пільгами та соціальними гарантіями не викликало очікуваного обурення. Навіть — у традиційно "ватному" прошарку суспільства. Натомість засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів викликало найбільше дискусій.

Українські ліберали, котрим сьогодні за сорок і котрі визначають порядок денний, виступаючи відомими політичними аналітиками, громадськими діячами й лідерами в царині культури, стали такими завдяки "перебудові", "гласності" та публікаціям журналу "Огонёк". Саме коли видання очолив український поет та комуніст Віталій Коротич, воно стало послідовно викривати злочини радянського режиму.

Таким чином, грунт антирадянських настроїв в Україну був угноєний. Настільки, що після проголошення Акту про незалежність України в серпні 1991 року навіть офіційно потрапила під заборону. Вдячні читачі "Огонька" в юності стали палкими таврувальниками курсу Володимира Путіна на відновлення "радянського формату" в зрілі роки. Їх можна повноправно вважати послідовними "західниками" і не менш системними критиками "совка" в людських головах та довкола нас.

Несподіванкою, навіть культурним шоком виявилися протести, висловлені щодо заборони радянської символіки частиною тих українців, кого ми умовно називаємо вдячними читачами "Огонька".

По-перше, критики ухваленого закону застерігають від тотального полювання на відьом. Наприклад, бояться, що під заборону потрапить мистецтво 1920-х років, коли мода на авангард в радянській Україні дорівнювала моді на все революційне. Й щедро прикрашене відповідною символікою: зірки, серп і молот, портрети вождів тощо. Слово "пролетарський" використовувалося тоді всюди й не мало негативного забарвлення. Хоча перед тим пролетарські митці самі воювали на фронтах, допомагаючи стверджувати диктатуру пролетаріату. А потім, у 1930-х і далі, від цієї ж диктатури постраждали першими. Отже, пролетарське мистецтво, особливо — кращі його зразки, не комуністична пропаганда, а свідчення трагедії тих, хто повірив у комуністичні ідеали.

По-друге, українські "ліві", відштовхнувшись від небезпеки заборони мистецтва, заговорили про порушення прав людини бути носіями певних поглядів та певної ідеології. Тобто почали вголос попереджати про небезпеку боротьби з інакодумцями. Хоча на їхнє право вивчати роботи Маркса, Леніна, Гітлера, "Цитатник" Мао та щоденники Че Гевари в закритих приміщеннях, створивши гуртки за інтересами, ніхто не зазіхає. А за червону зірку, зображену на береті коменданте, чиїм ликом прикрашені їхні футболки, вони не постануть перед судом навіть після того, як рішення парламенту завізує своїм підписом Президент.

Але найважливіше: критики "декомунізації" наголошують — важливі закони були ухвалені волюнтаристськими методами. Без обговорення в комітетах, публічних суспільних дискусій, вивчення громадської думки тощо. По серпу й молоту рубонули з плеча, беручи приклад із… ненависних більшовиків. Котрі діяли так само — ламали все довкола, руйнуючи безоглядно людські долі на цілі покоління. І взагалі, для частини українців, особливо старшого віку й тих, хто на Донбасі, радянська символіка — чи не єдине, з чим пов'язані найкращі спогади. Її заборона ризикує перекреслити минуле цих людей, остаточно позбавивши життя сенсу. Отже, офіційний курс української влади на декомунізацію зробить повернення Донбасу в лоно України та актуальний український контекст уже не проблематичним, а неможливим. Можна наводити інші аргументи противників заборони всього радянського, та всі вони зводяться до висновку: чинна влада діє не в правовому полі, все це — популізм.

І тут перше, що згадується — заяви Путіна, зроблені ним особисто та вустами його підлеглих про легітимність Віктора Януковича як українського Президента. Мовляв, він же підписав мирову, хай напередодні в центрі Києва з його безпосередньої вини загинула сотня людей. Подумаєш. За великим рахунком, самі винні. Не треба було провокувати владу силовими методами. Янукович погодився на дострокові вибори — ось і треба було їх проводити. І аж тоді, коли він законно програв би Порошенку чи навіть Ляшку, влада в нашій країні помінялася б законно й правильно. Може, і війни б не було.

Проте противники заборони радянської символіки не були проти, коли Янукович утік і влада перейшла до парламенту. Бо з таким же успіхом можна оскаржити і розвал СРСР, про який домовились, нікого не спитавши, Кравчук, Єльцин і Шушкевич. Взагалі, після того, як весною 1917 року російський цар Микола Другий власноруч зрікся престолу, далі всі пішло неправильно. По-більшовицьки. Включно з поваленням Леніна в грудні 2013 року на Бесарабці. Кого зараз це обурює? Лише того, хто не згоден, що Янукович не брав участь у президентських виборах'2014.

Через те нинішня декомунізація, проголосована далеко не ідеальними народними обранцями, дорівнює за легітимністю підписанню грудневої угоди про ліквідацію СРСР трьома Президентами, кожен із яких теж був далеким від ідеалу державного діяча. І ті, хто проти заборони радянської пропаганди, водночас проти поспішного руйнування Радянського Союзу. І, відповідно, ганебної втечі Януковича з України.

 



Источник: glavred.info
Просмотров: 295 | | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar